На консультацію до шкільного психолога прийшла занепокоєна мама першокласника Ілюші:
“Весь клас читає, а мій малий ще досі букви плутає. Вчителька каже, що розумний хлопчик, пам"ять дуже хороша, бо запам"ятовує все, що є в букварику напам"ять і навіть виправляє своїх однокласників. З математикою у нього найкраще у класі, усно задачки розв"язує. Але читати сам може”.
Хлопчик увійшов у кімнату психолога і привітно посміхнувся, відразу ж запропонував новому глядачеві подивитися на свою іграшку: “Ні в кого такої в класі немає. Але я з усіма ділюся, бо мама каже, що треба ділитися”.
Під час діагностичного заняття з психологом виявилося, що в дитини нерівномірно розвивається мислення: всі завдання, які не вимагали словесної відповіді, ретельного зорового аналізу дитина виконувала блискуче. Чудово запам"ятовувала “зі слуху”. Зорова пам"ять була розвинена гірше, проте на рівні вікової норми. Проте завдання, де потрібно було аналізувати мовленнєву інформацію, Ілюша виконував гірше.
“Правда ж, він розумний хлопчик? – хвилювалася мама. – Це не дивлячись на те, що йому лише в грудні виповнилося шість років”.
Під час розмови з мамою додатково виявилося, що хлопчик став пізніше говорити. Але коли вже розговорився, здавалося, що ніби весь цей час він накопичував слова: зупинити його було вже неможливо.
З поведінки хлопчика було зрозуміло, що його не дуже непокоїть те, що він не може читати. Це – типова поведінка дошкільника, для якого характерно бачити себе найкращим, найуспішнішим. Він ніби не помічає своїх “вад” (на думку мами) порівняно з іншими дітьми, бо здатен бачити тільки свої власні успіхи. Емоційно дитина ще не “дозріла” бути школярем. Цей висновок підтвердило ще й те, що більшу увагу хлопчик приділяв іграшкам в кабінеті, ніж яскравій книжці психолога з цікавими завданнями, пропонував психологу зайнятися іншими справами, а не книжку розглядами, бо книжки «вже надоїли». Зі слів учительки, в класі й на перервах Ілюша також любив гратися іграшками, товаришував з іншими дітьми, даючи перевагу рольовим іграм: “В лікарню”, “В міліцію”, “У школу”. На уроках часто отримує зауваження через те, що не може розлучитися з іграшками.
Висновок психолога був для мами несподіваним: у хлопчика ще немає дошкільної зрілості. Новий для дитини тип ведучої діяльності – навчальної – виникає, коли відживає попередній – гра, усередині якого переважно формувалася психіка дитини-дошкільника. Наскільки повноцінно прожитий дитиною попередній етап розвитку, настільки успішно вона увійде в нове для себе шкільне життя.
Для успішної адаптації і навчання в першому класі також необхідна навчальна мотивація. Для першачка в другому семестрі навчання характерний позиційний мотив (“Раніше я був маленький, у школу не ходив, а тепер великий, ходжу у школу”), ігровий мотив починає поступатися оцінковому, проте часто залишається мотив навчання через примус дорослих (“Тому що мама заставляє вчитися, а якби не заставляла, то я б не вчився”).
В Ілюші переважав ігровий і зовнішній мотив (через примус). Емоційно-вольовий розвиток в хлопчика також на рівні дошкільника: висока самооцінка, відсутність негативних емоцій через неуспішність в неактуальній для нього діяльності, нездатність примусити себе до нецікавої роботи.
Звичайно, незважаючи на досить високий інтелектуальний розвиток, таку дитину не можна було брати у школу. Занадто багато параметрів дошкільної зрілості ще не сформовано в Ілюші посеред першого класу, не говорячи про перше вересня. В історії його розвитку були “обтяжувальні обставини” у вигляді пізнього початку говоріння, що могло бути причиною відставання в мовленнєвому розвитку. Однак, це не виявилося у вадах вимови, тому нікого це не насторожило.
“Що ж робити? Виходить, мій син дійсно відстає в психічному розвитку, – сумно констатувала жінка. – Виходить, що мене правильно вмовляли не віддавати Ілюшу так рано до школи. Але ж він всі тести правильно зробив!”
Звичайно, Ілюшу ніхто не пропонує забирати з першого класу: в нього ще є можливості наздогнати своїх однокласників (нажаль, не однолітків!). І дуже добре, що він емоційно ще дошкільник, інакше переживання свого неуспіху в читанні неодмінно вилилося б у небажання ходити у школу, а через це – у часті хвороби. Психолог порадив пройти консультацію у шкільного логопеда (такий обов"язково є – хоча б один на кілька шкіл), який і може допомогти подолати труднощі в читанні, займаючись з дитиною за ігровими методиками, з проспівуванням складів, задіюванням глобального способу навчання читання.
Досвід цієї мами показовий. Перед першим вересня вона вмовляла вчительку взяти розумного хлопчика, який вмів розв"язувати приклади в межах двадцяти з переходом через десяток, адже вважала, що ще один рік в дитячому садку стане гальмувати розвиток дитини. Але, як пояснив психолог, для кожної дитини підготовка в школу – різна. Якщо готовий інтелект, то можуть бути зацікавленими в розвитку інші параметри дошкільної зрілості: розвиток довільності, мотиваційної сфери, самосвідомості, здатність до уяви, адекватний розвиток ігрової діяльності. Як виявилося, задля інтенсифікації мовленнєвого розвитку Іллі потрібно було б займатися цей рік з логопедом та психологом, “вирощувати” шкільну мотивацію, довільність, самоконтроль, укріпити здоров"я.
Розумний вихователь в дитячому садку знає, як заохотити дитину, яка знає програмовий матеріал: такий вихованець стає “помічником вчителя”, виконує “найскладнішу роботу”. А саме це приводить його до розвитку ще зрілої навчальної мотивації. Дитина переходить на новий етап в розвитку гри: гри з правилами. В цей час можна приділити увагу іграм з кубиком і фішками, в якій потрібно відлічувати кроки по одному. Саме ця гра – найвдаліша для “навчання” дитини програвати, оскільки виграш в кінцевому рахунку залежить від випадку, адже багато дітей в дошкільному віці дуже переживають цей момент (саме у грі, важливій для них діяльності; як ми бачили, невдача в навчальній діяльності, невміння читати, зовсім не знічувало Іллю).
Можливо, якщо дитина почала пізно говорити, в неї погана вимова, потрібно приділити увагу заняттям з логопедом задля виправлення звуків і навчання читати. Чекаючи обов"язкової успішності від себе, бездоганного, дошкільник, якому важко опановувати якусь шкільну науку, може втратити ще нестійкий інтерес до школи, і тоді вже потрібно буде приділяти набагато більше уваги, виправляти свої і його помилки.
Мама Іллі тепер нікому б не порадила віддавати дитину у школу без консультації психолога. І вчителька, в якої крім співчуття до цієї дитини, є ще відповідальність за його успішність, наступного разу порадиться, чи “дозріла” дитина для навчання у школі.
Компанець Н.М.,
канд.психол.наук,
науковий співробітник
Інституту спеціальної педагогіки АПН України
8(050)38-095-38
8(044)525-65-61
|
Витрина | Статьи и рекомендации
| Мнение специалистов | Готовимся к школе
