Як ми в шахи грати вчимося!

Прочитала вчора матеріал «Граємо в шахи з дитинства» (http://www.detstvo.info/articles/statja/131.html), і вирішила поділитися нашою історією.

В нашій сім ї діставали шахи час від часу. І от одного такого разу коли Санька зовсім маленьким був (місяців може 10) йому дали потримати фігуру, потім дозволили ними погратись, «на зуб спробувати».

А тут ліричний відступ про принципи виховання в нашій сім ї:
-    Розмовляти з дитиною, як з дорослою постійно подаючи багато нової інформації;
-    Зберігати природній інтерес за допомогою обмеженого доступу;
-    Все що потребує обережного відношення (може зламатися, побитися, заподіяти шкоду здоров ю) або збереження порядку – тільки разом з дорослими чи під їх наглядом. Наприклад: з раннього дитинства дозволяли гратися дрібними ґудзиками, але під пильним наглядом мами, яка відразу попереджала будь-які намагання взяти їх до рота.

Надалі все відбувалося природнім шляхом. Коли набридали іграшки, або просто шахи потрапляли на очі ми:
-    Розглядали фігури (дорослий називає);
-    Виймали їх з коробки і знову туди складали;
-    Сортували за кольором;
-    Виставляли на гральне поле (зовсім не зважаючи на клітинки);
-    Вчилися ставити фігуру по центру клітинки (не зважаючи на кольори і розташування на полі);
-    Вчилися знаходити подібні фігури;
-    Придумали гру «Доганялки», яка всіх дуже веселила:   Сашка тільки навчився ходити, він брав в ручки фігурку і починав з нею бігти-тікати, а хтось з дорослих робив вигляд, що наздоганяє: «Дожене-дожене пішак короля» тощо.
-    Поступово навчилися показувати фігури, які називає дорослий;

Що ми вміємо сьогодні (в 2 роки 10 місяців):
Знаємо назви всіх шахових фігур;
Вміємо самостійно розставляти їх на ігровому полі (з мотивацією: «королева любить свій колір», «пішки захищають, як солдати» і т.п.);
Знаємо як рухається кожна фігура;
Повторюємо за дорослим елементи гри (дублює хід дорослого), але полюбляємо проявити ініціативу і зробити власний хід, поки що, зазвичай невірний.
Обожнюємо спостерігати за турнірами між дідусем і татом.
І головне МАЄМО СТІЙКИЙ ІНТЕРЕС ДО ГРИ.

Звичайно іноді, як кожна нормальна дитина, Саша починає пустувати, кидати фігури, не хоче допомагати їх прибирати. Тоді шахи «йдуть» від нього, бо це - «Серйозна гра для дорослих» і з фігурами потрібно поводитьсь бережливо.

Курйоз нашої історії:
До нині я про гру в шахи мала тільки теоретичні загальні уявлення, а от тепер поряд сином доводиться опановувати практику.
Останнім часом, ми дуже часто чуємо скептичне здивування наших знайомих, коли на запитання «Чим Санька зайнятий? » відповідаємо: «З дідусем в шахи грає». Тому ще раз хочу наголосити – ми його не примушуємо! Ми задовольняємо природну цікавість і займаємо дитину корисною справою.

Наталія Кушнарьова і синок Сашка
позаштатні автори ЗНАЙКИ