О Роме Ингельском (новое письмо)

Добрий день, мої рідненькі!
Хоч я вас ще і не бачила, але мені здається, що я вас знаю вже давно і ви для мене найдорожчі. Всі рідні від нас з Ромчиком відвернулися, нічим не допомагають, лише ви про нас пам’ятаєте.
Вибачте, що ми, коли були в Києві, до вас не зайшли. Ми були тільки два дні, першого дня здавали всі аналізи і не було часу поїхати до вас, а другій день ми були убиті горем і в нас був білет на поїзд.
В Ромчика виявили пухлину між легенями, але вже в передньому середостінні. Спочатку лікар говорив, що рецидив не лікується у нього, і взагалі така пухлина лікується тільки в дітей до року, і шансів у Ромчика немає ніяких. А на другий день говорив вже інакше, щоб я залишалась, вони візьмуть пункцію скелета, спинного мозку і головного мозку (а для чого це, то я не знаю), але шансів все одно ніяких і я Ромчика на це не дала. Зараз ми їдемо по монастирях на молитви. Лежали в Івано-Франківську в лікарні, але він себе почуває нормально і ми зараз дома, бо по-перше немає грошей, а по-друге – йому потрібне свіже повітря. Я його воджу в ліс, купляю соки, апельсини, він дуже любить ківі і банани, і я йому все це купляю. Дуже велике спасибі вам і людям, які нам допомагають. Коли мені треба кудись поїхати, зі мною ніхто не їде, бо в селі городи, багато роботи, а для них це все головніше ніж Ромчик. Мій батько дуже п’є, виганяє нас з Ромчиком з дому, краде в мене гроші, вимагає на горілку. Життя нестерпне, а я не маю  куди піти. Мама постійно мені докоряє, що я вийшла заміж за Руслана, бо якби не він, то цього б не було. Грішми ніхто з рідних мені не допомагає, бо всі кажуть, що чоловік на роботі. Нехай дає. А він хоч і на роботі, він до нас не признається. П’є по-чорному, всім дівкам роздає, а дитині зовсім не дає, а про мене і мови не може бути. Я не знаю, чи довго витримаю тут, так би хотілось спокою, щоб дитинка спокійно собі жила. Мамі пожалітись неможливо, бо вона мені зразу каже, що я маю такого самого, а батька ненавидіти неможна. Що я маю робити? Якби я одна, я б вже давно пішла з дому, а з Ромчиком куди я піду?
Вибачте мені, будь ласка, що я постійно нию, але я не маю кому пожалітись на свою біду. Ніхто з рідних мене не слухає, в кожного своє, а чужому все одно. Люди не жаліють зовсім, лише дивляться чи Ромчик ще ходить.
Я вам вишлю цю нову справку, може ви комусь ще розкажете про нас і нам допоможуть. Бо тільки надію маю на вас і вашу доброту.
Якби я мала де в Києві ночувати, ми б поїхали до вас, хоч би на пару днів втекти з дому. Може ви знаєте якихось бізнесменів, які займаються доброчинністю, допоможіть нам, бо я не маю як кудись поїхати вибивати гроші, а з дитиною неможливо. Він дуже впріває. Скоренько замучується. Отакі-то діла!
Дякую вам за все, вибачте будь ласка за те, що  тільки у вас щось прошу, але Господь Бог вам цього не забуде.
Бувайте здорові. Пишіть нам, я буду з нетерпінням чекати на листа.
Цілуємо вас усіх.
З повагою, Оксана і Ромчик.
А ще, Ромчик дуже хоче велосипеда і маленького песика. Про велосипед він говорить цілими днями і навіть плаче, коли побачить у дітей. Я йому минулого року купила, а він поламався, і Ромчик сидить коло нього і плаче, що він не їде. Я помалу відкладаю гроші і хочу йому купити новий.